Микола Королько

Микола Королько — український військовик, боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» МО України. Загинув у ході війни на сході України в боях за місто Луганськ.
Микола народився 19 травня 1988 р. в селі Тоболи, там же навчався в школі.
У 2004-2005 роках навчався у Волинському обласному ліцеї-інтернаті, (суспільно-гуманітарний профіль), з 2006 по 2011рр. навчався в Національному університеті державної податкової служби України, закінчивюридичний факультет, спеціальність фінансове право, юрист.
У період навчання брав активну участь в громадських і культурних заходах. Займав посаду юрисконсульта профкому студентів та курсантів Національного університету державної податкової служби України. 2011- 2012 рр. - керівник відділу продажу по операціям з нерухомості, громадський активіст, духовний ватажок. Микола знав і любив історію України, володів німецькою мовою, багато читав наукової літератури. Його девіз по життю звучав так: «Тільки сміливі мають право на щастя». Його улюбленим українським письменником був Іван Багряний, постійно цитував його. Ось одні з найулюбленіших рядків:
«В сміливих щастя завжди є!..»
«Ліпше вмирати біжучи , ніж жити гниючи!»
«Бог не без милості, козак не без щастя»
Микола Королько дуже хотів, щоб в Україні було гідне життя, за що і загинув.
Влітку 2014 року він приєднався до 24-го батальйону териториальної оборони "Айдар". Проходив службу у 2-му взводі батальйону. Микола був розвідником і пишався цим статусом. Він завжди шукав можливості вийти на вилазки навіть у час, коли інша частина взводу відпочивала. Микола всім запам'ятається найвеселішою людиною, який не жартував, а жартами розмовляв. 21 липня Микола загинув від танкового снаряду. Того дня, він зайняв снайперську позицію і прикривав наступ української армії. Але позиція була обстріляна танковою групою сепаратистів. Це була одна з найболючіших втрат батальйону.

Валентина Королько (вдова загиблого бійця):
- Загинув він у неділю у селі Георгіївка під час бою від танкового снаряду, який стояв далеко і його ніхто не бачив. Не виходив на зв'язок півтора дні, і я вже почала панікувати, писати СМС-ки, але відповіді не було. На наступний день мені повідомили, що чоловік загинув. Кажу їм: «Ні, це не може бути, це помилка. Ми з ним говорили у неділю». Я не могла просто в це повірити. Кажу: «Ні, це не Микола. Ви помилилися». Я не знала, що він був на сході. Це вже потім я дізналась, що він з Крилом Сергієм разом вирушили на схід. Він казав: «Я влаштувався на роботу і проходжу там певні навчання в силових структурах. Не можу бути на зв'язку». Вже пізніше я також дізналася, що він був під Слав'янськом (березень, квітень). Останній раз ми з ним бачились на Трійцю, тоді ми знаходились у Луцьку. Ми поїхали народжувати дитину та шукати там житло. А це, як виявилось, була його відпустка на тиждень. Зразу він до мене також не їхав, бо мав синяки від бронежилету, поки вони не зійшли. Кожен день ми говорили разів по 10. І за Майдан було так само: «Я у відрядженні, я в Казахстані». У нас дуже складні пологи були, ми попали в обласну лікарню, і коли лікар сказав, що все уже нормально, всі складнощі вже позаду, він поїхав, сказавши: «Їду в Казахстан, в мене відрядження». Я вже потім зрозуміла, коли по телебаченню показували Небесну сотню, відео «Зима, що нас змінила». Він був там, і я почала його бачити по телебаченню. Він проходив службу на добровільних засадах, загинув за день до мобілізації.
Після похорону маленька доня одразу, в той самий день, сказала «тато», їй було тоді 7 місяців . І тепер постійно говорить «тато». Ну а старша скрізь шукає його, носить його речі...