Стецко Олександр Володимирович

Спогади про чоловіка

Мій чоловік Стецко Олександр Володимирович народився 20 червня 1956 року в м. Нєвєльску Сахалінської області. В 1977 році закінчив Бакинське вище загальновійськове командне училище. Проходив службу в частинах і підрозділах Закавказького ВО МО СРСР. Під час подій 2014 року, нікому не сказавши, вступив добровільно до лав Збройних Сил України. Займав посаду начальника штабу, першого заступника командира механізованого батальйону 53 окремої механізованої бригади оперативного командування «Схід». Отримав позивний «Крєдо». Батальйон, в якому проходив службу мій чоловік, приймав участь у блокуванні району проведення антитерористичної операції по захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України в Луганської та Донецької областях.

Олександр координував питання проведення бойових завдань з розвідки, управління та нанесення ударів силами залученої артилерії та бойових підрозділів батальйону. Під керівництвом мого чоловіка була створена розвинена мережа агентури серед місцевого населення. Завдяки цьому, заздалегідь отримана інформація надавала можливості на попереджувальні бойові заходи по збереженню бойової техніки та особового складу, уникати оточення підрозділів батальйону та залучення до нього бойових підрозділів, не допускати прориву супротивника для захоплення Станиці Луганської. Завдяки отриманим розвідувальним даним, було знищено понтонну роту російсько-терористичних військ та зірвано розгортання понтонної переправи через річку Сіверський Донець для важкої наступальної техніки супротивника. Завдяки вмілим діям та бойовому досвіду, правильному плануванню та створенню системи артилерійського вогню, підпорядкованих батальйону артилерійських підрозділів, та координації сил залученої артилерії і бойових розрахунків батальйону, було знищено велику кількість живої сили та озброєння противника. А саме: 2 склади боєприпасів, мінометну секцію «Василек», гармату МТ-12, 3 КАМАЗи та ін. 19 серпня 2015 року, в ході інтенсивного нічного обстрілу командного пункту механізованого батальйону, розташованого на той час в околицях населеного пункту Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області, з важкої ствольної артилерії, чоловік отримав важку контузію та проникаючі осколкові поранення у черевну порожнину.

Саша до останнього сподівався знову повернутися до своїх побратимів на передову, але 15 серпня 2016 року, через важкі травми, отриманих під час захисту України, які згодом далися взнаки, серце майора Стецка Олександра перестало битися…

Вже після смерті чоловіка я узнала, що завдяки своєчасному проведенню ним розвідувальних заходів, повністю вдалось уникнути втрат при пересуванні колон бойової техніки та особового складу його батальйону на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Він безпосередньо очолював безпечне розташування колон на перевалочних пунктах, їх охорону та поповнення матеріально-технічними засобами. За мінімальної кількості бойових втрат та бездоганне виконання бойового завдання в зоні проведення АТО, батальйон майора Стецко Олександр був визнаний одним з найкращих в Збройних Силах України.

За особливу мужність і героїзм, виявлені при виконанні військового, службового, громадського обов’язку в умовах, пов’язаних із ризиком для життя Олександр був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю «За жертовність і любов до України», почесними відзнаками «Учасник АТО» та «Учасник бойових дій», пам’ятною медаллю «Захиснику Батьківщини» (посмертно).

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ!!!